1931- 1938 р.р. Київська кінофабрика "Українфільм"

Заступник голови ВУФКУ З. Сідерський (ліворуч) у своєму кабінеті з режисером Київської кінофабрики О. Довженком. Київ, 27 листопада 1927 р. ЦДКФФА України ім. Г. С. Пшеничного, од. обл. 2-145071

13 лютого 1930 року Раднарком СРСР ухвалив постанову «Об образовании общесоюзного объединения по кинофотопромышленности». З її виходом ВУФКУ, підпорядковане до того часу Наркомосу УСРР, уже в новій якості — як Державний український трест кінопромисловості «Українфільм» — з усіма своїми активами і пасивами перейшло до складу також новоутвореного центру — Державного всесоюзного кінофотооб'єднання «Союзкіно».

Відбулося перепідпорядкування вітчизняної кінематографії центру (шляхом вилучення її зі складу республіканського Наркомосу), що значною мірою послаблювало її зв'язок з національною культурою. Кінематографія ставала заручником центру, слугувала поширенню серед широких мас відповідної ідеології.

За допомогою адміністративних і фінансових важелів «Союзкіно» значною мірою впливало і на кіноосвітні процеси в Україні, причому негативно.

Київська кінофабрика теж зазнала негативного впливу такої ситуації, кіновиробництво почало падати.

Та усе-ж 1930-ті роки для Київської кінофабрики — були роками становлення. Майстри освоювали звук, який значно розширював можливості кіно, бо зміцнював його зв'язки з літературою, театром і музикою.

Першим звуковим фільмом, відзнятим на кінофабриці, став фільм Дзиги Вертова «Симфонія Донбасу» (1931).

https://www.youtube.com/watch?v=Wd4wcz1Z1iE

У цей же період з'явився в кіно колір. Першою кольоровою стрічкою кіностудії став «Сорочинський ярмарок» Миколи Екка (оператори Микола Кульчицький і Григорій Александров) у 1939 році.

https://www.youtube.com/watch?v=vEEdpdViR9w

Кіно цього часу було найулюбленішим і найдоступнішим для народу видом мистецтва. Особливо це стосувалося фільмів, присвячених радянській сучасності: «Контакт» Євгена Косухіна (1930), «Секрет рапіда» Павла Долини (1930), «Останній каталь» Лазаря Френкеля (1931), «Італійка» (1931) та «Велике життя» (1939) Леоніда Лукова, «Трактористи» Івана Пир'єва (1939), «Суворий юнак» (1936) та «Вітер зі Сходу» (1941) Абрама Роома, «Гегемон» Миколи Шпиковського (1930) та ін.

"НЕБУВАЛИЙ ПОХІД" FEAT КОЛЕКТИВ АНТОНА БАЙБАКОВА НА ОМКФ

«Небувалий похід» (1931) – незаслужено забутий авангардистський шедевр Михаїла Кауфмана, брата Дзиґи Вертова та співавтора його «Людини з кіноапаратом». Десятиліття захований у фондах одного з українських архівів, цей сміливий кіноексперимент був повернутий у культурний обіг лише 2015 року зусиллями Національного центру Олександра Довженка, на замовлення якого композитор Антон Байбаков написав сучасний музичний супровід до фільму.

http://www.dovzhenkocentre.org/event/231/

https://www.youtube.com/watch?v=2rBCvJqDdJo

У цей період на кіностудії працювало багато видатниї майстрів і в області мультиплікації, наприклад, Сергій Пилипович Конончук. У 1931 році він працює художником-мультиплікатором на Київській кінофабриці «Українфільм» (нині кіностудія імені О. Довженка), де разом з художниками І. Клебановим та Л. Крюковим бере участь у створенні мультфільму «Тук-тук та його приятель Жук» (1935) та у постановці фільму «Зарозуміле курча» (1938).

4 грудня 1936 року в США відбулася прем’єра першого українського звукового фільму «Наталка Полтавка», де вперше актори співали «під фанеру». Це була екранізація однойменної п’єси Івана Котляревського (аранжування музики Миколою Лисенком). Стрічку відзняв Іван Кавалерідзе на кіностудії «Українфільм».

У комедії Наталку грала актриса Катерина Осмяловська, яка жодного разу не посміхнулася, бо попри щасливий фінал, це драма. Під час зйомок вона (дружина Леся Липківського) була вагітна. 14 листопада 1936-го Осмяловська народила сина Костянтина, онука митрополита УАПЦ Василя Липківського, невдовзі розстріляного більшовиками.

Далі:

http://uahistory.com/topics/events/6727

Наталка Полтавка — Фільм-опера / Режисер Іван Кавалерідзе / Українфільм // 1936

https://www.youtube.com/watch?v=F5XIW_n5TQI

"ЗАПОРОЖЕЦЬ за ДУНАЄМ". Музично-кінематографічний проект за оперою С.Гулака-Артемовського і фільмом-оперою І.Кавалерідзе.

У 1937 році фільм-оперу «Запорожець за Дунаєм» було знято Іваном Кавалерідзе за оперою С.Гулака-Артемовського, а ініціатором запису став І.С.Козловський, який і виконав партію Андрія. Автори монографії про Івана Кавалерідзе вважають, що «митець, не ламаючи класичної основи опери, по-своєму прочитав текст і музику твору засобами монтажу, динамічним ритмом подачі матеріалу, монтуючи звук, що супроводжує дію одного персонажа зі зоровим образом іншого, знаходячи для сценічних умовностей яскраве кінематографічне втілення».

Зазвичай музика до кіно записувалася на тонфільм - оптичним способом, у 30-ті роки дійсно на грамплатівках (зауважте, це 2 хвилини 20 секунд на кожну сторону!) випускалися опери. У фільмі Кавалерідзе головні ролі грають батьки Леся Сердюка - Анастасія Левицька та Олександр Сердюк, тоді Анастасія Левицька співала у Харківській опері.

Запорожець за Дунаєм — опера Семена Гулака-Артемовського — перший твір цього жанру на лібрето українською мовою. Прем'єра відбулась 14 квітня 1863 року. Прем'єра опери відбулася у Маріїнському театрі 14 квітня 1863 року, а в 1864-65 ставилася в Великому театрі і мала значний успіх. У обох виставах роль Карася виконував автор.

«Запорожець за Дунаєм» залишається однією з найпопулярніших українських опер, що ставиться в оперних театрах України та за кордоном. Фільм Івана Кавалерідзе 1937 року — це перша екранізація всесвітньо відомої опери.

Фільм Івана Кавалерідзе "Запорожець за Дунаєм"

https://www.youtube.com/watch?time_continue=133&v=PmJbb46MISM&feature=emb_logo