Олександр Довженко у Москві

Довженко завжди жалкував з приводу свого твору - фільму "Іван", розуміючи, що знімав його в часи агітпропівської плутанини. Та попри все, документальні кадри цього будівництва залишаються свідками епохи.

Після цієї жертви на «вівтар індустріалізації», колесо знищення «українського буржуазного націоналізму» тільки набирало обертів. Після фільму «Іван» батьків Довженка вигнали з колгоспу (за доносами його батька характеризували як активного церковника, націоналіста, «хлібороба-власника» — хіба таким місце в колгоспі?), а стеження за сином посилилось.

Відчуваючи подих у спину ідеологів майбутніх репресій, Довженко шукав порятунку. У 1934 році він опинився в Москві. За його власними словами, він написав листа Сталіну з проханням «захистити його і допомогти творчо розвиватися». Але й відомо також, що існувала цидулка одного з впливових шефів агітпропу в ЦК, яка, за наказом Сталіна, викликала Довженка до Москви навесні 1933 року, бо генсек не міг дозволити Довженку працювати в Україні під час Голодомору. Історія спілкування Довженка з «вождем народів» — особлива сторінка в житті митця. Сталін зробив Довженка своєрідним «сповідником» і часто викликав посеред ночі, щоби прогулятися по Москві й «поговорити по душах».

https://uk.wikipedia.org/wiki/Довженко_Олександр_Петрович

Останній утопіст

Вадим Скуратівський

Кремлівські жорна

Система починає зводити з Довженком свої рахунки. Вона примушує його зняти апологетичний фільм про індустріальне будівництво в Україні («Іван»). Кінематографічно він теж належить Довженкові-генію. Скажімо, образ Дніпра там просто космічний за своєю силою і красою. Але решта не просто фальшива, це власне індустріальний пейзаж і глухе мовчання про те, що ж робиться поза ним, що ж діється в душі українського селянина, за рахунок якого і виникає цей пейзаж. Робота над стрічкою велася ще й під дамоклевим мечем київсько-харківської більшовицької бюрократії, яка вся без винятку, включаючи Миколу Скрипника, прагнула знищити Довженка. Український самородок їм був непотрібен, тож навіть вимушений фільм «Іван» із його напівправдою вони оголошують шкідливим і реакційним ідеологічним продуктом.

У нього на той час уже була європейська слава, його знають і цінують. 1934 року найбільший тодішній романіст і гуманіст Андре Мальро спеціально їде до Радянського Союзу, щоб зустрітися з Довженком. Він хотів, щоб саме той екранізував його роман про китайську революцію. Себто в режисера вже був захисний планетарний резонанс.

Окрім того, головний продюсер радянського кіно, за словами Мандельштама, «кремлевский горец» розумівся на кінематографі, він бачив, що Довженко надзвичайно обдарований. І що ж із ним робити? Віддати українським чекістам, які вже вбивали всіх підряд? Ні, Сталін рятує Довженка від харківського ешафоту (справа СВУ – Ред.), викликає майстра до Москви і пропонує йому зняти фільм про радянський Далекий Схід. Це була по-своєму вправна провокація: режисера, по суті, відправили на заслання, на інший край імперії, проте даючи можливість працювати.

https://tyzhden.ua/History/33999

На заседании Президиума ЦИК СССР 27.02.1935 г..

На фото (слева направо) сидят: Межлаук, Чубарь, Молотов, Уншлихт, Калинин, Енукидзе, Акулов, Шверник, Смидович; стоят: Хацкевич, Чигинский, Вейнберг, Борисов, Козлов, Вертов, Бек-Назаров, Кавалеридзе, Киселев, Шведчиков, С. Васильев, Трофимов, Груз, Сталин, Александров, Довженко, Каганович, Блиох, Тагер, Шумяцкий, Л.Трауберг, Эрмлер, Иоселевич, Кацнельсон, Дмитриева, Коротич, Плетнев, Галкин, Ворошилов, Чужин, Козинцев, Уваров, Пудовкин, Чибисов, Голдовский, Г. Васильев, Чиаурели, Шапошникова, Кринкин, Левин, Цыпкин, Винокуров. Москва,1935 год.

https://csdfmuseum.ru/names/263-%D0%B0%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80-%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B6%D0%B5%D0%BD%D0%BA%D0%BE