Олександр Довженко. "ЗВЕНИГОРА"

Перший серйозний успіх прийшов у 1929 році після виходу на екрани фільму «Звенигора». Фактично, Довженко ще в Харкові мав сценарій до цього фільму. Ідея належала Юркові Юртику (Тютюннику), який у співавторстві з Майком Йогансеном і написав сценарій фільму-легенди про скарб, закопаний гайдамаками в надрах гори.

Але Довженко майже повністю переробив цей сценарій. Він прагнув створити «свою Іліаду». Велетенська поетична фреска, що охоплює дві тисячі років буття, може бути зрозумілою тільки тим, хто знайомий з історією України. Дванадцять пісень цієї стрічки відтворюють легенди скіфів і варягів, запорізьких козаків, громадянської війни, петлюрівців, більшовиків та білогвардійців. Усі вони поєднані одним персонажем — дідом, який уособлює патріархальне селянство, прив'язане до цінностей минулого. Фільм не вписується все ж таки в ряд фільмів, що були покликані формувати пролетарський реалізм, хоча й закінчується апологією соціалістичної промисловості. Довженко виправдовував більшовицьку революцію вірячи, що ця нова ідеологія ніби виникла з якогось давнього заповіту. «Звенигора» була сенсацією 1928 року, але водночас це був початок особистої трагедії Довженка — за цю стрічку, та згодом за фільм «Земля» його будуть постійно звинувачувати в буржуазному націоналізмі.

https://uk.wikipedia.org/wiki/Довженко_Олександр_Петрович

Звенигора — Кінопоема / Режисер Олександр Довженко / ВУФКУ Одеса // 1928

https://www.youtube.com/watch?v=AbV7N_SYwiM

ЗВЕНИГОРА (“ЗАЧАРОВАНЕ МІСЦЕ”)

За народними легендами у Звенигорі, що височить посеред степу, заховані безцінні скарби скіфів. Ціла низка подій історії України – варяги, боротьба проти шляхти, гайдамаччина, перша світова війна, революція – поєднані у фільмі сюжетним рухом постаті простодушного, але водночас й хитруватого українського дідка – символу українського селянства. Усе його життя ніби присвячено пошукам скарбів Звенигори, але знайти їх він не може. Дід не втрачає надії, сподівається, що "скарб" знайде його син, червоноармієць Тиміш, що уособлює робітничий клас. Інший дідів онук, Павло, петлюрівець, після поразки УНР тікає на Захід і повертається з завданням висадити в повітря залізницю, для чого хоче використати діда. Але дід лякається потягу, і катастрофи не відбувається. Робітники, що в поїзді, забирають діда з собою, і потяг мчить, невпинний, як рух революції, мчить у майбутнє…

У ролях:: Микола Надемський (символічний дід; друга роль – царський генерал), Семен Свашенко (Тиміш, його онук, червоноармієць, потім інженер), Лесь Подорожний (Павло, другий онук, петлюрівець, потім емігрант), М.Чаров (помічник Павла за кордоном), Георгій Астаф’єв (вождь скіфів), Й. Селюк (отаман гайдамаків), Леонід Барбе (монах-католик), М.Паршина (дружина Тиміша) та ін.

http://www.dovzhenkocentre.org/film/16/

Знімальна група

Режисер: Олександр Довженко

Сценаристи: Майк Йогансен, Юрко Юртик, Олександр Довженко (переробка сценарію)

Оператор: Борис Завєлєв

Сценограф, декоратор: Василь Кричевський

Композитор відновлення: В'ячеслав Овчинников

Актори

Микола Надемський — дід/генерал Семен Свашенко — комуніст Тиміш Лесь Подорожній — петлюрівець Павло Володимир Уральський — німецький солдат Георгій Астаф'єв — вождь скіфів І. Селюк — отаман Л. Барбе — монах М. Паршина Поліна Скляр-Отава — Оксана/Роксана

24 вересня 1927 р. газета «Кіно» друкує статтю «Обличчя ворога» — «Про шкідливу діяльність буржуазних націоналістів в українській кінематографії». «Сценарії для українських студій», — говориться в статті, — писали такі «автори», як терорист Фальківський («Леся»), бандит Тютюнник, контрреволюціонер Буревій та подібні їм… Петлюрівський отаман Тютюнник, сховавшись під псевдонімом «Юртик», разом з українським поетом М. Йогансеном, скритне використаним націоналістами, здає на Одеській кінофабриці сценарій «Звенигори», в якому проповідується ідея «буржуазної української нації». Сценарій «Звенигори» ставив Довженко, який не зміг до кінця подолати шкідливі засади сценарію, і картина вийшла з грубими політичними помилками".

С. Ейзенштейн писав про цей фільм: «Фільм усе більше починає звучати невимовною чарівністю. Чарівністю своєрідної манери мислення. Дивним переплетенням реального з глибоко національною поетичною вигадкою. Гостросучасного і разом з тим міфологічного. Гумористичного і патетичного. Чогось гоголівського. В повітрі носилося: серед нас нова людина кіно, майстер з власним обличчям.»

https://uk.wikipedia.org/wiki/Звенигора_(фільм)#Знімальна_група

ТАК НАРОДЖУВАЛОСЬ УКРАЇНСЬКЕ КІНО

Олександр Галяс

Відомий французький критик Леон Муссінак характеризує Довженка як "молодого талановитого режисера, позбавленого забобонів, пов'язаних з театральними виставами, який вміє кінематографічно думати і будувати свій твір".

Ще більш високо оцінив картину Довженка вже знаменитий у той час Сергій Ейзенштейн. Він писав після перегляду "Звенигори": "Сьогодні на мить можна було пригасити ліхтар Діогена: перед нами стояла людина ...", "Майстер своєї особистості. Майстер свого жанру. Майстер своєї індивідуальності ... людина, що створила нове в кіно".

Однак новаторські прийоми в роботі режисера змусили представника ВУФКУ в Москві сказати про "Звенигори": "Ніхто нічого зрозуміти не може". Він висловлював точку зору прокатників, яким "Звенигора" принесла одні збитки; український глядач картину не сприйняв. Згодом і сам Довженко зізнався, що його фільм був надто складним для сприйняття: "Фільм з трьома-чотирма акторами, фільм, де події розвиваються в одній кімнаті і майже в один день, - чи не останній крик моди ... Що ж мені скаже глядач, побачивши, як я пропущу перед його очима на двох тисячах метрів плівки ціле тисячоліття? та ще й без інтриги, без любові ".

Подібне багато разів бувало в історії кіно, не зайве згадати, що настільки ж безславно "пролетів повз касу" і "Броненосець Потьомкін", вже визнаний світовим шедевром.

Історія все розташувала по своїх місцях. Зараз ясно, що саме "Звенигора" стала родоначальницею течії, названого "українське поетичне кіно", прародителькою таких шедеврів, як "Тіні забутих предків", "Білий птах з чорною ознакою", "Комісари" і ін. А кінорежисер Євген Деслав стверджував, що "Звенигора" відкрила шлях українським фільмам на зарубіжні екрани.

За своїми художніми якостями, за значимістю в історії кіно, саме "Звенигора" є кращим фільмом, коли-небудь знятих на Одеській кіностудії. Але дивним чином ця картина майже не згадується в переліку головних досягнень нашої кіностудії.

http://porto-fr.odessa.ua/index.php?art_num=art033&year=2018&nnumb=14