Про кіностудію

Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка - одна з найстаріших кіностудій світу.

З розвитком світового кінематографа на початку ХХ століття розміри невеличких Одеської та Ялтинської кінофабрик, потужності яких не задовольняли тогочасний попит, змусило ВсеУкраїнськеФотоКіно Управління (ВУФКУ) взятися до збудування  нової за велетенськими розмірами кінофабрики в Києві.

Після того, як справу будування було ухвалено з вищими державними органами, кінофабрику було вирішено будувати на тодішній околиці Києва – Шулявці.

План будівництва Київської кінофабрики ВУФКУ був затверджений у 1926 році. Будівництво «Українського Голлівуду» розпочалось у 1927 році за проектом архітектора Валеріана Рикова. Разом з Риковим над проектом працювали студенти старших курсів архітектурного факультету Київського художнього інституту. За проектом фабрика була розрахована на щорічний випуск від 60 до 100 кінокартин. У майбутньому фабрику передбачалося розширити та перетворити у велике кіномістечко.

Перші зйомки на Київській кінофабриці почали проводити у недобудованому павільйоні вже у 1927 році. А 4 березня 1928 року почалася творча біографія кіностудії – на екрани вийшов фільм «Ванька та Месник» режисера АкселяЛундіна (оператор Андрій Майнс). У тому ж році було знято ще дві короткометражні художньо-документальні стрічки – «Ясла» Михайла Кауфмана та «Одинадцятий»ДзигиВертова.

З початком зйомок перших фільмів на Київську кінофабрику прийшли талановиті та досвідчені режисери – Олександр Довженко, Ігор Савченко, Іван Кавалерідзе, Арнольд Кордюм,  Леонід Луков, ФавстЛопатинський; оператори – ДанилоДемуцький, Юрій Єкельчик, Микола Топчій, Йозеф Рона та багато інших.

На базі кінофабрики в кінці 20-х та 30-х роках працювали лабораторії та виробничо-технічні цехи: знімальної техніки, звукотехніки, обробки плівки кольорових фільмів, комбінованих зйомок, монтажу, освітлювання, декоративно-технічних споруд. Наприкінці 30-х років студія мала вже 4 павільйони.

До появи звукових фільмів у 1934-35 роках на Київській кінофабриці було випущено 61 «німий» фільм. Потім звук та поява кольору, значно розширили можливості кіно. Цьому сприяли пошуки та творчі знахідки талановитих працівників усіх галузей кіновиробництва.

Неігровий експериментальний фільм «Людина з кіноапаратом» (1929 рік)  режисера ДзигиВертова  (оператор Михайло Кауфман) на ХІІІ Міжнародному кінофестивалі у Мангеймі (1964 рік) було названо  найвизначнішим серед 12 найкращих документальних фільмів усіх часів. У номінації художнього кіно такого визнання з українських фільмів досягла тільки «Земля» Олександра Довженка, коли у 1958 році на Всесвітній виставці у Брюсселі 117 провідних критиків і кінознавців із 26 країн світу її назвали серед 12 кращих художніх фільмів усіх часів і народів.

Кінематографісти студії з перших кроків привернули увагу до своєї творчості:фільми неодноразово були представлені на престижних міжнародних кінофестивалях і не раз справедливо здобували в них перемоги, демонструючи професійну і виконавчу майстерність творців.

У 1930 році ДзигаВертов зняв перший звуковий неігровий фільм «Симфонія Донбасу». В 1939 році Микола Екк створює першу кольорову кінострічку «Сорочинський ярмарок».

У роки окупації Києва фашистськими загарбниками, кіностудія була евакуйована в міста Ашхабад та Ташкент, де в неймовірно складних умовах продовжували створюватись художні фільми. Фільм «Райдуга» режисера Марка Донського, прем’єра якого відбулася 24 січня 1944 року, була відзначена Головним призом асоціації кінокритиків США і Вищою премією газети «DailyNews» «За кращий іноземний фільм в американському прокаті 1944 року», а також призом Національної ради кінооглядачів США.

90-літній шлях кіностудії славен ділами й іменами тих, хто закладав основи молодого мистецтва, розвивав досягнення, множив творчі успіхи.

Першим у цьому ряду стоїть Олександр Петрович Довженко (1894-1956 роки), чия творчість була життєдайною для кіномистецтва і визначила подальші шляхи розвитку українського кіно. Саме він, своїми неповторними творами, заклав традицію національного поетичного кіно, яка мала своє продовження щоразу, коли в кіно приходили режисери-новатори і кожний по-своєму розробляв та вирішував тему поетичного кіно.

Згадаймо хоча б той вибух талантів у 60-70 роки, який змусив кіносвіт заговорити про кіно України: “Тіні забутих предків” Сергія Параджанова (оператор Юрій Іллєнко), “Білий птах з чорною ознакою” Юрія Іллєнка (оператор Вілен Калюта), “Камінний хрест” Леоніда Осики (оператор Валерій Квас), “З нудьги” Артура Войтецького (оператор Валерій Башкатов), “Вавилон ХХ” Івана Миколайчука (оператор Юрій Гармаш). До поетичного кіно критики свого часу відносили і стрічки Миколи Мащенка “Іду до тебе” і “Комісари” (оператори Олександр Ітигілов та Олег Мартинов).

Тут, на кіностудії, яка від 1957 року з гордістю носить ім’я Довженка, Олександр Петрович зняв кращі свої фільми.

 Повоєнні роки для всього радянського кінематографа і, звичайно, для українського, були позначені таким поняттям, як «малокартиння». Та попри все кінокартини завойовували нагороди та визнання глядачів.

Фільм  режисера БорисаБарнета«Подвиг розвідника» (1947 рік) за перший рік прокату переглянуло 22 мільйони 73 тисячі глядачів. У 1948 році творчій групі була присуджена Сталінська премія.

Фільми режисера Володимира Брауна, Лауреата Сталінської премії,  «Максимко»(1952 рік) – лідерпрокату 1953 року, 32 мільйони 9 тисяч глядачів, та «Матрос Чижик» (1955 рік) і зараз залишаються для глядацької аудиторії прикладом людяності, доброти та благородства.

Справжній підйом і розквіт українського кіно та кіностудії ім. Олександра Довженка почався з 60-х років:

1961 – «За двома зайцями», режисер Віктор Іванов – ДержавнаПремія України імені Олександра Довженка (1999 рік).

1964 – «Тіні забутих предків», режисер Сергій Параджанов - Премія фестивалю «Південний Хрест» на 7-му МКФ у Мар-дель-Плата (Аргентина, 1965 рік), та багато інших відзнак і нагород.

1965 – «Гадюка», режисер Віктор Івченко – Всесоюзний кінофестиваль у Києві (1966 рік) – диплом актрисі Нінелі Мишковійза виконання головної ролі, Державна премія України ім. Тараса Шевченка (1967 рік), лідер прокату 1966 року – 34 мільйона глядачів.

1968 – «Камінний хрест», режисер Леонід Осика – ВКФ. Ленінград – дипломи, Перша премія КФ «Золота Оранта» (Київ, 1995).

1970 – «Білий птах з чорною ознакою», режисер Юрій Іллєнко – МКФ у Москві Золота медаль МКФ та 1972 – МКФ в Італії (Сорренто) премія «Срібні сирени», та ін.

1972 –  «Пропала грамота», режисер Борис Івченко – фільм, який тодішня влада, на жаль, так і не випустила на широкий екран.

1973 – «В бій ідуть тільки «старики», режисер Леонід Биков –  1974, 3-й МКФ, м. Пула (Югославія)– Гран-прі, Державна премія України ім. Тараса Шевченка (1973 рік) та ін., лідер прокату 1974 р.

1973 – «Бумбараш», режисери МиколаРашеєв, АркадійНародицький - Ташкент, ВКФ телевізійних фільмів – 2 премія фестивалю.

1979 – «Вавилон ХХ», режисер Іван Миколайчук – диплом за кращий художній фільм на Всесоюзному огляді робіт молодих кінематографістів, кінофестиваль «Молодість-79» – Головний приз, Всесоюзний кінофестиваль у Душанбе – приз за найліпшу режисуру Іванові Миколайчуку.

1980 – «Чорна курка, або Підземні жителі», режисер ВікторГресь–Міжнародний кінофестиваль у Москві (1981 рік) – Золотий приз та багато інших нагород.

1981 – «Польоти уві сні та наяву», режисер РоманБалаян – Державна премія СРСР.

1981 – «Ніч коротка», режисер МихайлоБєліков– Гран-прі на 31 МКФ в м. Мангеймі (Німеччина), та ін.

1982  –  «Грачі», режисер Костянтин Єршов. У перший рік прокату картини – 21 мільйон 3 тисячі глядачів.

1991 – «Голод-33», режисер Олесь Янчук –Головнийприз на І-му Всеукраїнському кінофестивалі (1991 рік),Перший призом імені АнріЛангуа (європейська номінація) Міжнародного кінофестивалю кінематографічного спадку у Парижі (Франція, 2009 рік).

 Фільм «Голод-33» був продемонстрований на Першому каналі телебачення напередодні всеукраїнського референдуму за незалежність, який відбувся 1 грудня 1991 р. І цей всенародний перегляд додав свої відсотки до загальної перемоги – Україна стала незалежною.

У переліку наших творчих перемог ми свідомо обмежуємось тільки цими іменами, щоб заохотити Вас до більш докладного знайомства з нашою історією на цьому сайті чи в музеї кіностудії, нагадати Вам та познайомити з іменами багатьох талановитих людей різних кінематографічних професій – акторами, операторами, композиторами, художниками, монтажерами, звукооператорами та всіма, без кого неможливе створення фільмів. Адже за 90 років кіностудія створила більше 1000 фільмів.

 Сьогодні Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка – справжня перлина в центрі Києва. На 16 га кіностудійноїтериторії розташовані, зокрема, п'ять знімальних павільйонів. Головний павільйон, площею 2743 кв.м, один з найбільших у Європі.

Кіностудія має сучасну знімальну техніку, велику колекцію ігрових костюмів, унікальний піротехнічний цех, транспортний цех з ретроавтопарком та багато іншихпідрозділівз унікальним обладнанням необхідних для кіновиробництва.

Окрасою території кіностудії є неперевершений довженківський сад, за яким дбали та дбають багато поколінь довженківців.

Сьогодні український кінематограф, в якому кіностудія завжди була флагманом, потребує нової державної політики та відчутної фінансової підтримки.

Ми впевнені, що Національна кіностудія художніх фільмів імені Олександра Довженка вистоїть, бо її славетне минуле – томузапорука.